Виборча система

Загальні, прямі, вільні, рівні, таємні

З 1949 року громадяни Німеччини обирають депутатів Німецького Бундестагу на чотирирічний термін згідно з принципами загального, прямого, вільного, рівного й таємного голосування. Обрані депутати, як зазначається в Основному законі Федеративної Республіки Німеччина, «є представниками всього народу, які не пов’язані наказами і вказівками й підкоряються лише своєму сумлінню».  

Принципово всі німці, які на день виборів досягли 18-річного віку, мають право на виборах до Бундестагу обирати й бути обраними.

Перше засідання новообраного Німецького Бундестагу відбулося 7 вересня 1949 року в Бонні.  

Перший і другий голоси

Починаючи з виборів до другого Німецького Бундестагу 1953 року, виборці віддають на виборах по два голоси. Першим голосом напряму обирається кандидат із виборчого округу виборця. У Німеччині налічується 299 виборчих округів, у яких проживає приблизно по 250 000 німців. 

Другий голос виборець віддає за певну партію.

Із щонайменше 598 мандатів Бундестагу 299 розподіляються через так звані земельні списки. Списки можуть подаватися лише партіями. У них визначається черговість, у якій кандидати займуть місця в Бундестазі, що припадають їхній партії у федеральній землі.  

Черговість кандидатів у списку попередньо визначається на партійних з’їздах. Якщо один із депутатів залишає парламент, його місце займає наступний кандидат із земельного списку партії, від якої його було обрано до Бундестагу, котрий не пройшов раніше. Якщо в земельному списку більше немає кандидатів, депутатське місце залишається незайнятим.

Кожна партія має отримати по всій країні щонайменше п’ять відсотків других голосів, аби бути представленою в Бундестазі.

Перебіг виборів до Бундестагу регулюється Федеральним положенням про вибори. Чинність виборів перевіряється Бундестагом згідно з Законом про перевірку результатів виборів.