Виборча система

З 1949 року громадяни Німеччини обирають депутатів Німецького Бундестагу на чотирирічний термін згідно з принципами загального, прямого, вільного, рівного й таємного голосування. Це передбачено Статтею 39 Основного закону Федеративної Республіки Німеччин.

Обрані депутати, зазначається в ньому, «є представниками всього народу, які не пов’язані наказами і вказівками й підкоряються лише своєму сумлінню».  

Загалом усі німці, які на день виборів досягли 18-річного віку, мають право на виборах до Бундестагу обирати й бути обраними.

Перше засідання новообраного Німецького Бундестагу відбулося 7 вересня 1949 року в Бонні.  

Починаючи з виборів до другого Німецького Бундестагу 1953 року, виборці віддають на виборах по два голоси. Першим голосом напряму обирається кандидат із виборчого округу виборця. У Німеччині налічується 299 виборчих округів, у яких проживає приблизно по 250 000 німців. Другий голос виборець віддає за певну партію.

Послідовність кандидатів у списку попередньо визначається на партійних з’їздах. Якщо один із депутатів покидає парламент, його місце займає наступний кандидат із земельного списку партії, від якої його було обрано до Бундестагу, котрий не пройшов раніше. Якщо в земельному списку більше немає кандидатів, депутатське місце залишається незайнятим.

Кількість депутатів Бундестагу становить 630 осіб. Його пропорційний склад залежить лише від результатів голосування другим голосом. Для розподілу місць спочатку з’ясовується, скільки голосів отримала кожна партія в загальнонаціональному масштабі. Після цього вони розподіляються по списках відповідних партій на рівні федеральних земель. Для отримання місць кандидати від виборчих округів, які отримали найбільшу кількість перших голосів, розподіляються по порядку залежно від одержаного відсотку голосів у своєму окрузі і вносяться у чільну частину земельних списків. Відповідно до такого розподілу мандати отримують кандидати, які отримали найкращі результати.

У разі, якщо кількість кандидатів виборчого округу з найкращими результатами виявляється більшою за кількість місць, тобто не покривається результатами голосування другими голосами, кандидати виборчого округу з найгіршими результатами не отримують мандата (покриття другими голосами). Якщо в певній федеральній землі якась партія отримує більше місць, ніж там налічується кандидатів із прохідними результатами, то місця, що залишаються, надаються кандидатам із списків.  

Кожна партія має за загальним правилом отримати по всій країні щонайменше п’ять відсотків других голосів, аби бути представленою в Бундестазі. Якщо партія згідно з результатами голосування другим голосом не набирає п’яти відсотків, вона однаково може пройти в Бундестаг зі своїми результатами за голосуванням другим голосом, якщо вона щонайменше у трьох виборчих округах перемогла за результатами отримання прямих мандатів (застереження щодо базових мандатів).    

Перебіг виборів до Бундестагу регулюється Федеральним положенням про вибори. Чинність виборів перевіряється Бундестагом згідно з Законом про перевірку результатів виборів.